Чорнобиль

Фатальної ночі 26 квітня 1986 року, близько 01:23, більшість мешканців Прип'яті, молодого та спокійного міста, збудованого поруч з Чорнобильською атомною електростанцією, мирно спали у своїх квартирах. Ніхто й гадки не мав про жахливу катастрофу, що вже чатувала на них. Лише оперативний персонал АЕС перебував на своїх постах, виконуючи нічне чергування. У одній з квартир не спалося молодій жінці, Людмилі Ігнатенко. Вона підвелася, щоб налити собі води, і саме в цей момент яскраве, моторошне зарево вибуху осяяло нічне небо. Будинок здригнувся від потужної ударної хвилі. Люда та її чоловік, Василь Ігнатенко, який працював пожежником на ЧАЕС, з жахом спостерігали, як у небо підіймається величезний стовп вогню та диму. Ще ніхто з них, як і переважна більшість мешканців, не усвідомлював всієї масштабності лиха, яке розгорталося на їхніх очах – наслідків вибуху четвертого енергоблоку. На самій станції панував хаос. Працівники, охоплені панікою та нерозумінням того, що сталося, зверталися до Анатолія Дятлова, заступника головного інженера з експлуатації ЧАЕС, як до відповідального за роботу об'єкта. Саме йому, в умовах абсолютної невизначеності та загрозливої небезпеки, потрібно було ухвалювати блискавичні та, як виявилося, доленосні рішення. Коли один із колег повідомив йому про пожежу в турбогенераторному відділенні, Дятлову необхідно було негайно визначити подальші дії, що мали б зупинити розвиток аварії, хоча на той момент уже було запізно. Це була ніч, що назавжди змінила долі мільйонів.