Краплі спогадів

Двадцятисемирічна Таеко Окадзіма живе в Токіо й працює в офісі. Вона неодружена, веде спокійне життя й дедалі частіше замислюється над тим, чи справді щаслива. Коли з'являється можливість узяти відпустку, Таеко вирішує поїхати до родичів у сільську місцевість префектури Ямагата, щоб допомогти зі збиранням сафлору, з якого виготовляють натуральні барвники. Під час поїздки жінка несподівано починає згадувати власне дитинство. Перед нею постають події 1966 року, коли вона була десятирічною школяркою. Таеко згадує свою родину, старших сестер, шкільних друзів і маленькі переживання, які колись здавалися надзвичайно важливими. У дитинстві Таеко мріяла про подорожі й хотіла побачити життя за межами Токіо. Вона згадує, як родина вперше куштувала ананас, як їй важко давалася математика та як вона соромилася розмов про дорослішання. Особливе місце в її пам'яті займає хлопчик Хіро, який добре грав у бейсбол і виявляв до неї симпатію. Прибувши до Ямагати, Таеко знайомиться з молодим фермером Тосіо, який зустрічає її на вокзалі. Він раніше працював у місті, але вирішив повернутися до села й зайнятися органічним землеробством. Його щира любов до природи та сільського життя поступово привертає увагу гості. Таеко допомагає збирати сафлор, знайомиться з місцевими традиціями й проводить багато часу на свіжому повітрі. Фізична праця приносить їй несподіване задоволення. Вона починає порівнювати спокійне життя в селі зі своєю звичною роботою в Токіо. Тосіо стає для Таеко близьким співрозмовником. Вони разом гуляють, обговорюють дитячі спогади й розмірковують про те, як люди обирають власний шлях. Поступово жінка розповідає йому про давні образи, невпевненість у собі та стосунки з родиною. Особливо болісним залишається спогад про день, коли батько вдарив маленьку Таеко за її впертість. Вона також згадує шкільні невдачі, суперечки із сестрами та випадки, коли дорослі не розуміли її почуттів. Ці спогади змушують жінку замислитися, наскільки сильно дитячі переживання вплинули на її теперішнє життя. Родичі помічають, що Таеко й Тосіо добре ладнають, і починають говорити про можливе весілля. Така увага бентежить жінку. Вона не хоче приймати важливе рішення лише тому, що інші вважають їх гарною парою. До того ж Таеко сумнівається, чи зможе назавжди залишити Токіо та звикнути до сільського життя. Коли відпустка закінчується, Таеко прощається з родичами й сідає на потяг до столиці. Дорогою вона знову згадує себе маленькою дівчинкою, свої мрії та невиконані бажання. Поступово жінка розуміє, що протягом багатьох років надто часто керувалася чужими очікуваннями. Зрештою Таеко вирішує змінити своє життя. Вона виходить із потяга й повертається до Ямагати, де на неї чекає Тосіо. Залишивши позаду сумніви, жінка робить вибір на користь людини й місця, поруч із якими вперше за довгий час відчула себе по-справжньому щасливою.