Останній дім

Подружжя з двома дітьми несподівано опиняється в пастці у власному будинку. Вийти надвір неможливо, а спроби вибратися через двері чи розбиті вікна нічого не дають. Знайомі кімнати стають єдиним доступним простором. Родина не розуміє, що її утримує і чи можна чекати на допомогу. Невдовзі з’ясовується, що сусіди теж замкнені у своїх оселях. Те, що спочатку могло здаватися дивною випадковістю, набуває значно більших масштабів. Батьки намагаються знайти пояснення та заспокоїти дітей, але самі не знають, скільки триватиме ізоляція. Запаси поступово закінчуються. Їжу доводиться розподіляти, а кожну річ оцінювати з погляду її користі для виживання. Пошуки виходу тривають, проте родині потрібно водночас пристосовуватися до життя в замкненому просторі. Вони починають вирощувати їжу всередині будинку й облаштовувати побут так, щоб протриматися якомога довше. Минають місяці, а потім роки. Діти дорослішають, не маючи можливості повернутися до колишнього життя. За вікнами змінюється світ, покинуті людьми місця займає дика природа. Будинок залишається їхнім прихистком, хоча саме його межі вони так прагнуть подолати. Тривала ізоляція випробовує стосунки між близькими. Втома, страх і невизначеність ускладнюють навіть прості рішення. Щоб вижити, їм потрібно домовлятися та підтримувати одне одного, поки невідома загроза продовжує утримувати їх усередині. Поява незнайомця порушує порядок, до якого родина встигла звикнути за роки ув’язнення. Ця зустріч дає надію дізнатися більше про те, що відбувається зовні. Але водночас змушує знову поставити під сумнів усе, що вони вважали зрозумілим у своїй пастці.