Я все ще бачу тебе

Зникла межа між світами живих і мертвих посіяла справжній хаос серед людей. Ніхто не забуде той фатальний день, коли в реальність безцеремонно вторглися духи. Небо затягнуло темрявою, здійнявся штормовий вітер, а над містом розверзлася гігантська чорна вирва. Причиною катастрофи став потужний вибух у секретній урядовій лабораторії під час експериментів з енергетикою. Багато людей загинуло, проте їхні спектральні душі не зникли, а залишилися на землі. Минуло десять років, і поява «залишків» — привидів минулого — стала буденністю. Їх можна зустріти на вулицях, у громадському транспорті чи навіть за сімейним столом. Вероніка та її мати вже давно звикли, що щоранку на своєму звичному місці сидить їхній померлий батько, ніби нічого не сталося. Людство навчилося співіснувати з цими напівпрозорими фігурами, які то з’являються, то раптово зникають, повторюючи зациклені дії зі свого життя. Проте звичний порядок речей руйнується, коли з Веронікою починають відбуватися справді жахливі речі. Один із ремнантів, який раніше був лише мовчазною тінню, починає проявляти до дівчини небезпечну увагу та залишати зловісні послання. Вероніці доведеться з’ясувати, чи справді ці духи — лише нешкідливі відлуння минулого, чи за ними стоїть щось набагато реальніше та смертоносніше.